Сьогодні, 19 березня, святкує ювілей видатна українська поетеса, письменниця, дисидентка Ліна Костенко. Їй виповнюється 95 років. Ліна Василівна написала сотні віршів, які увійшли до поетичних збірок «Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Річка Геракліта» а також легендарні романи «Маруся Чурай», «Берестечко», «Записки українського самашедшого».
Окрім цього, Костенко завжди проявляла активну громадянську позицію – виступала проти радянської влади, підтримувала колег-шістдесятників і засуджувала корупцію у своїх роботах. Так поетеса стала символом незламності, інтелектуального спротиву та любові до України. А її твори надихають і змушують задуматися про важливе мільйони сучасників. Видання Viva! підготувало добірку найяскравіших цитат з творчого доробку Ліни Костенко, які вражають своєю влучністю.
- «Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!».
У рядках із вірша «Між іншим» 1980 року Ліна Василівна зверталась до сучасників із закликом задуматися про свої вчинки. Вона нагадувала, що у світі вистачає поганих речей, які від нас не залежать, тому треба робити кращим принаймні те, що можеш.
Під словами «взаємно красивими» йшлося про повагу одне до одного, доброту, щирість і вміння чути. Лише у морально здоровому суспільстві може зростати сильна і впевнена особистість, яка не боїться бути собою і може досягати своїх цілей.
- «Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми – живі, нам треба поспішати».
У вірші «Життя іде і все без коректур» Костенко нагадувала людям, що час невблаганний. Поки ми вагаємося, боїмося, страждаємо від своїх комплексів, життя минає. Тому поетеса закликала не відкладати на потім те, що хочеш зробити сьогодні. Жити тут і зараз, не тонути у власних страхах, а робити те, чого прагне душа.
- «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
Ліна Василівна завжди проявляла патріотичну позицію й підкреслювала унікальність України. Поетеса зазначала, що протягом історії наша країна проходить складні битви, нестабільність, війни, і вимушена постійно виборювати свою незалежність.
Костенко нагадала, що немає у світі аналогічної країни, яка долала такі важкі випробування, що припали на долю України. У цьому, на думку поетеси, і полягає сила українського народу.
- «Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем, як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахою і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки».
Думка Костенко полягала у тому, що важливо мати здорову самооцінку – не бути егоїстом, але і не принижувати себе. А комплекс меншовартості поетеса згадала у контексті того, що деякі люди вважали все українське другосортним, не вартим уваги. Протягом століть Росія вела пропагандистську політику, якою нав'язувала свою винятковість, вищість, особливість та окуповувала українські території.
Через це деякі громадяни повірили в ці меседжі, почали спілкуватися російською і цуралися української культури, літератури, мови. Натомість Ліна Василівна закликала отямитися й викорінити в собі комплекс меншовартості та нарешті полюбити власну країну та її надбання. Адже тільки так можна бути незалежною нацією зі своїм голосом.
- «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі».
Цитата з роману «Маруся Чурай» - про глибину почуттів головної героїні, яка не бачить свого життя без коханого. Дівчина з Полтавщини уособлює безмежність та жертовність заради любові, тоді як Гриць – це про буденне та земне. Герой є доволі прагматичним, не здатний відповісти Марусі тією ж взаємністю, до того ж зраджує її з Галею Вишняківною.
Водночас Гриць має внутрішній конфлікт, адже хоче догодити своїй мамі, яка очікує на багату невістку. Однак Гриця приваблюють лише матеріальні статки Вишняківни, а ніяк не характер чи душа. Так Ліна Василівна змальовує красу любові жінки, яку чоловік не може осягнути…
- «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
Поетеса завжди наголошувала, що дуже часто нація втрачається, коли починає спілкуватися не своєю, а чужою мовою. Костенко вважає мову ідентифікацією нації, яка визначає людину, тому закликала плекати її, розвивати та активно використовувати.
Нехтування рідною мовою призводить до втрати національної ідентичності, духовної незалежності та занепаду державності. Використання чужої мови неминуче втягує у ворожий культурний простір і розмиття кордонів. Тому Ліна Василівна застерігала українців від неправильного вибору, який матиме тяжкі наслідки.
- «Нам треба жити кожним днем.
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем.
Бо завтра може не настати».
Люди за своєю природою звикли чекати чогось особливого: свята, відпустки, літа, дня народження та відкладати важливе на потім. Поетеса застерігала, що таке очікування часто є шкідливим, оскільки під час нього можна втратити цінність моменту тут і тепер.
Костенко нагадувала, що життя триває і треба насолоджуватися ним у теперішній момент, аби потім не шкодувати. А нагадування про те, що «завтра може не настати» особливо актуальне в наш час, коли росіяни атакують українські міста та вбивають жителів. Важливо цінувати життя і бути вдячним за те, що маєш.
- «І все на світі треба пережити.
І кожен фініш — це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт».
У рядках з вірша «Пісенька з варіаціями» авторка пише про бентежність життя, в якому є місце випробуванням і проблемам. Так людині доводиться бути сильною, аби все подолати і рухатися далі. Ліна Василівна радить не перейматися через минуле, бо його вже не повернути, а також не бігти у майбутнє, бо ніхто не здатен його точно передбачити.
Поетеса нагадує про силу теперішнього моменту, коли варто реалізовувати свої бажання. Окрім цього, немає невдач – кожна помилка стає уроком, з якого можна зробити цінні висновки. Завжди є можливість почати все заново і трансформувати негативний досвід у користь.
- «У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна».
Цитата з роману Костенко «Записки українського самашедшого» стала пророчою і особливо актуальною у період повномасштабного вторгнення Росії проти України. Під хворобою країни-агресорки Ліна Василівна має на увазі загарбницьку політику з окупації чужих територій та знищення громадян.
Авторка пише, що це не лікується, оскільки Росія протягом століть нападає на інші країни і поширює там свою пропаганду. Авторка вважає, що окупанти ніколи не змінять своєї імперської політики, тому треба вести боротьбу з ворогами.
- «І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!».
Впевненість Ліни Василівни у тому, що добро переможе зло була безкомпромісною. Йдеться про негативні явища у суспільстві – крадіжки, вбивства, корупцію, а найбільш гостро - про війну Росії проти України.
Падіння країни-агресорки неминуче, оскільки вона лише руйнує і вбиває, а це не може тривати вічно, адже ресурси закінчуються. Тут можна побачити і релігійний контекст, за яким добро завжди торжествує, оскільки воно втілює свободу, світло та боротьбу за незалежність.
Фото А-БА-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
Відео з YouTube-каналів Наталки Денисенко, Юлії Стріжкіної, Олени Ющук, З. Азамович, Руху захисту української мови, Катерини Знахорчук, Єлизавети Кравченко
